У місті Підгородне функціонує єдиний у регіоні Центр кобзарського мистецтва. Їх в Україні існує лише три. Саме тут виховують юних кобзарів та навчають грати на старих українських музичних інструментах. До того ж є майстерня, де діти самостійно можуть зробити свій власний інструмент. Детальніше про різновиди, унікальність та створення бандур розповів один із майстрів Центру Павло Різник.

— Розкажіть, будь ласка, трохи про себе? Чи були у Вашій родині люди мистецтва?

— Мене звати Павло Різник. Я родом із міста Дніпро. За освітою — інженер телекомунікацій, тобто жодного відношення до мистецтва раніше не мав, як і моя родина. Однак нещодавно музичні твори у виконанні на старих українських інструментах, зокрема бандурах, стали великим хобі для мене.

— Як давно Ви почали виготовляти бандури? Можливо, ця історія родом із дитинства?

— Музика мене зацікавила дуже давно, ще до того, як дізнався про українский інструмент — бандуру. Спочатку навчився грати на гітарі, це один із моїх найулюб­леніших музичних інструментів. Саме тоді почав приділяти цьому мистецтву багато уваги. Слухав безліч різноманітних композицій, які мене надихали та розвивали як музиканта.

Пам’ятаю, як починав «втягуватися» у мистецтво, слухаючи радянські платівки. Згодом, коли з’явився Інтернет, звичайно, стало набагато легше, було більше можливостей послухати щось нове. Й одного разу в Мережі я почув народного артиста України Тараса Компаніченка, який грає на кількох інструментах: бандурі, лірі, кобзі. Тоді його пісні мене надзвичайно захопили. Я не очікував, що народні твори можна виконувати у такому незвичному форматі. Мене досить вразило таке виконання. Саме це і стало поштовхом до народної творчості.

— Чим Вас приваблює бандура? Чому саме цей інструмент Ви обрали?

— Раніше я часто переглядав різні старовинні фотографії та гравюри з інструментами. Коли побачив бандуру, то вже за зовнішнім виглядом зрозумів, що це особливий інструмент. Я побачив у ньому щось незвичайне. Також помітив цікавий факт, що на наших українських гривнях теж зображено народні інструменти. Наприклад, на 10-гривневій купюрі бачимо торбан — український народний струнний інструмент; на 100-гривневій — кобза, яку вважають попередником сучасної бандури. Я настільки захопився цими народними інструментами, що почав їх помічати всюди.

— Де і як Ви навчилися майструвати бандуру? Можливо, Ви вмієте ще й грати на ній?

— На жаль, грати на бандурі я поки що повноцінно не можу. На перший погляд може здатися, що нею легко опанувати. Та, зрештою, навчаючись гри на будь-якому інструменті, початкові кроки, які даються досить легко, певну мелодію можливо відтворити. Це нескладно насправді і на бандурі, але якщо заглибитися вже в складніший репертуар, то це не такий простий інструмент.

Зараз більше уваги приділяю саме майструванню бандури. Займаюся цим уже 2 роки. Почалося все зі зна­йомства з Миколою Шапою у Меморіальному будинку-музеї Дмит­ра Яворницького на одному з концертів, де пан Микола грав. Виявилося, що ми живемо на одній вулиці. Почали говорити з ним про народні музичні інструменти, витвори козацької доби. Так потихеньку і навчився майструвати.

— Чи існують різновиди бандури? У чому їхня основна відмінність?

— Насамперед слід назвати академічну бандуру, якій близько ста років, і так звані старосвітські інструменти: бандура, кобза, торбан. Вони й за конструкцією відрізняються, й за репертуаром. Зараз я роб­лю саме кобзу і бандуру, тобто старосвітські інструменти.

— Яку роль виконує бандура у сучасному світі? Чому важливо зберегти саме цей інструмент?

— Раніше, ще до Української революції 1917 року, в Російській Імперії, в козацькі часи існувала «кобзарська традиція». Вона перервалась десь у 20-30-ті роки ХХ століття, чому посприяли й політичні гоніння, Голодомор… Пізніше з’ясувалося, що залишилась лише одна людина, яка вміє грати на старосвітській бандурі. Це був осново­положник Київського кобзарського цеху — Георгій Кирилович Ткаченко.

Після Другої світової війни він залишався єдиним в Україні і світі, хто грав на народній (старосвітській) бандурі та виконував традиційний кобзарський репертуар — канти, псалми, думи, історичні, козацькі пісні, які доніс до нас у неспотвореному вигляді. Він відродив цю течію та навчив своїх учнів майструвати бандури і грати на них традиційний кобзарський репертуар. Безперечно, потрібно зберегти даний інструмент та репертуар, бо це — наша історія, великий спадок, який слід передавати від покоління до покоління.

— Скільки часу потрібно для створення однієї бандури?

— Створення бандури можна розділити на етапи. Перший — це заготівля деревини. Треба знайти дерево діаметром пів мет­ра, а то й більше. Спиляти його, добре висушити. Це триває близько року. Другий — обробка, яка займає теж десь 1-2 роки. Іноді можна впоратися з цим етапом за пів року. Головне — робити все поступово, крок за кроком, не поспішаючи та не пропускаючи жодної деталі, аби надалі не було проблем з інструментом.

— Який матеріал потрібен для створення бандури? Яка саме деревина? Де її шукати?

— Створюючи бандуру, її умовно розділяють на дві частини: верхняк — верхня дека бандури та спідняк — нижня дека бандури. Для створення спідняка використовують такі дерева, як верба, клен, груша. А для верхняка шукають хвойні: смереку, сосну. Від деревини залежить, як саме звучатиме ваш інструмент. Якщо ви використовували вербу — звук буде більш м’який та приглушений, якщо клен — звучання більш дзвінке.

— Яку технологію Ви використовуєте для створення бандури?

— Можна використовувати електричне приладдя, але ми працюємо за допомогою ручних інструментів. Особисто я надаю більше переваг саме ручним інструментам, від них немає такого шкідливого впливу, як для людини, так і для самого інструменту.

— Ви навчаєте дітей майструвати бандури. Які проблеми виникають під час роботи?

— Переважно, це технічні моменти. Іноді буває таке, що я сам зіштовхуюся з певними труднощами. Дуже складний етап — це (як я вже говорив) обробка деревини. Досить кропіткий процес. Треба бути уважним до будь-якої деталі. Аби не допускати помилок, читаю різну навчально-методичну літературу з виготовлення бандур, та й інших інструментів також. Потім розповідаю учням. Так і відбувається робота. Хочу зазначити, що однією з проблем є відсутність достатньої кількості книжок. Зараз в Україні їх усього декілька, які розповідають, як майструвати бандури.

— Чи можна створити бандуру самостійно?

— Звичайно, якщо ви знаєте технологію й основні правила її майстрування, то можна і самостійно цим займатися. Я, наприклад, працюю над цим і в майстерні, і в себе вдома. На мою думку, головне у будь-якому процесі — це спілкування з людьми. Робота в ­команді — передусім обмін досвідом. Я вважаю, що це безцінний ресурс, яким потрібно користуватися всюди і завжди.

- Які Ваші творчі плани?

— Створювати й надалі старосвітські інструменти: бандури та кобзи. Навчати цієї справи своїх учнів. І, звичайно, опанувати повноцінно та вільно гру на бандурі. Тим паче, в мене дуже талановиті наставники. Це Юрко Кочержинський — учень Київського «Кобзарського Цеху», а також Василь Жованик — відомий бандурист в Україні та справжній ентузіаст справи відновлення мистецтва бандуристів.

Ангеліна Овсієнко